Акція "Допоможемо онкохворим дітям разом"

  У півтора річного Артема лікарі онкоцентру виявили нейробластому черевної порожнини
  Жені Криворучко виповнилося 30 днів від народження, коли у нього виявили ракову пухлину на легені
  Максимку Герасименко зробили пересадку кісткового мозку в Італії
  У шість років Каті Зеньковій видалили вражену пухлиною нирку
  3-річна Марія Калашник пережила ішемічний мікроінсульт

Звертається до всіх людей України, кому не байдуже чуже горе, сім’я Олександра та Олени ЧЕРНЯВСЬКИХ із Монастирища, їх батьки та родичі.

У півтора річного сина Артема лікарі онкоцентру виявили нейробластому черевної порожнини з багатьма метастазами. Хлопчик вже пройшов курс лікування хіміотерапією, але потрібно зробити ще один курс. На сьогодні для купівлі дорогих лікарських препаратів у родини не вистачає коштів, а тому прохання до всіх, хто може посильно допомогти коштами, щоб врятувати життя Артема.
Гроші перераховувати: ПАО КБ ПриватБанк,
р/р 29244825509100, МФО 305299, ОКПО 14360570. Для зарахування на карту №4627081781855536 Чернявська Олена Михайлівна,
ІНН 3208019384 (на лікування сина Артема).
Контактні телефони: 063-569-72-29, 097-656-05-68.

Жені Криворучко виповнилося 30 днів від народження, коли у нього виявили ракову пухлину на легені

Сина батьки забирали з онколікарні під розписку
20 жовтня маленькому жителеві с.Івахни Жені Криворучко виповнюється 4 роки. Сьогодні Євгенко – усміхнений, життєрадісний, щасливий хлопчик. Він живе повноцінним життям і навіть не усвідомлює, що довелось пережити його батькам - Віталії та Роману Криворучкам - менш, ніж 4 роки тому, ведучи наполегливу і послідовну боротьбу за життя їх одномісячної дитини.
- Євгенко народився здоровим доношеним хлопчиком, - розповідає мама Віталія Василівна. – Та й вагітність протікала нормально. В родині Криворучків на той час вже виховувався старший син – Віталій. До 30-ти днів від свого народження хлопчик ріс, набирав вагу. Але одного суботнього дня у сина раптом пішла ротиком кров. Ми відразу відвезли дитину в райлікарню. Рівно добу провели в дитячому відділенні ЦРЛ і нас направили в Черкаси, надавши автомобіль швидкої допомоги у супроводі медичного працівника. Річ у тім, що у сина не зверталася кров. І навіть безневинна ін»єкція могла призвести до непередбачуваних наслідків. Пам»ятаю, ми всю ніч із черговою сестрою сиділи над Женею і постійно змінювали компреси в місцях, де були зроблені ін»єкції. Це було жахливо. І весь жах був у тому, що ми не знали причини, чому кров не звертається. Пригадую, в лікарню ми приїхали і у Жені рівень гемоглобіну дорівнював 90, за добу він впав до позначки 65. Кожних 15-20 хвилин нам робили аналіз крові. Лабораторія працювала всю ніч. Дитина чахла прямо на очах.
Протягом неділі ми обстежувалися в Черкаській лікарні №17. Щодня лікарі озвучували новий діагноз, врешті-решт нам сказали, що у сина – змішана тімома вилочкової залози (на легені у Жені виявили ракову пухлину). Я не могла прийти до тями після почутого. Весь час ставила перед собою запитання: чому ця біда торкнулася саме нашого сина, чому такого маленького – всього місяць від народження хлопчика - так образила доля? Вже наступного тижня нас направили в столичну спеціалізовану дитячу лікарню «Охматдит». Там ми теж проходили обстеження. А в півтора місяці Жені зробили вимушену операцію з видалення пухлини. Операцію проводив заслужений лікар України, відомий не тільки в нашій державі, а й за кордоном, Кревченя Данило Юліанович. Завдяки його професіоналізму та багаторічному досвіду операція пройшла успішно. Однак лікар повідомив нам невтішну новину: з лівого боку легені є ще одна пухлина. І її видаляти під час першої операції було надто ризиковано. Потрібен був тривалий час для реабілітації, а потім – повторне оперативне втручання по видаленню другої пухлини. Проте цього разу власне, як і першого, нам ніхто не давав гарантії, що син після операції виживе. Нам так і казали, коли брали Женю на операцію: «Ми вам не обіцяємо, що ваша дитина залишиться живою…».
І Женя таки вижив. Мабуть, свою велику роль в цьому відіграв і старший син Віталій. Вже пізніше Віталік мені розповів, що дуже хотів, аби його молодшенький братик вижив і навіть із своїми двоюрідніми братом та сестрою молилися навколішки перед іконою вдома і просили в Бога, щоб Женя скоріше одужав. Кажуть, дитяча молитва має не просто велику, а навіть зцілюючи силу.
- Багато нам допомагали чоловікові колеги з Цибулівського цукрозаводу, - розповідає Віталія. – Збирали кошти на операцію. Допомагали коштами і родичі, друзі, односельчани. Дуже допомагала нам і моя рідна сестра Світлана. Словом, світ не без добрих людей. Ми це зрозуміли тоді, коли нашій сім»ї так потрібне було надійне плече допомоги…
З «Охматдиту» нас направили в дитячу онколікарню. Там нам довелося побачити справжнє пекло. Дитячі смерті там були звичним явищем. Але ми не збиралися миритися з долею. І мабуть, це бажання було настільки сильним, що доля послала нам випадкову людину, яка вказала шлях до видужання. В онколікарні ми познайомилися з однією жіночкою поважного віку, в якої був хворий на рак онук. І ця сім»я перепробувала цілий ряд усіляких засобів у боротьбі з страшною недугою. Вона підказала нам адресу відомого хірурга - пенсіонера, що мешкає в Яготині, який знається на нетрадиційній медицині в лікуванні онкозахворювань. Мій чоловік поїхав у Яготин, зустрівся з лікарем і надав йому усі медичні висновки та знімки. Хірург відповів, що він візьметься за лікування нашого сина тільки в тому випадку, якщо ми ще не приймали хіміотерапію.
Перед нами постав складний вибір: або ми починаємо проходити курс хіміотерапії, починаючи з 9 січня, або забираємо дитину на свій страх і ризик додому і лікуємося самотужки. І ми обрали останнє. Зі столичної онколікарні нам віддавали дитину під розписку.
З першого дня, після повернення додому, ми почали інтенсивне лікування. Застосовували в лікуванні келійську глину, гриб Чага, настоювали збір трав і давали Жені пити.
Найскладнішим періодом для нашої родини був перший рік життя нашого сина. Ми жили, як на вибухівці уповільненої дії. Однак не припиняли боротьбу за синове життя: продовжували виконувати усі призначення нашого хірурга з Яготина. Женя підростав. Розвивався. Щороку ми їздили і продовжуємо їздити на обстеження до Києва. Здається, страшна недуга відступила. Євгенко почувається добре. Навіть ходить до дитячого садка. Правда, хворіє усіма дитячими хворобами, однак ми завжди намагаємося менше вживати лікарських препаратів, більше віддаємо перевагу народній медицині.
Не раз возили Євгенка на море для оздоровлення. Хочеться, щоб син навчився радіти життю, кожній його хвилині. Можливо, тому наш Євгенко виріс добрим, жалісливим хлопчиком.
Сьогодні Женя має групу по інвалідності. Від держави отримує 544 гривень. Щоправда, цих коштів для оздоровлення дитини – замало. Та ні Віталія, ні Роман не нарікають на долю, молять Бога, аби страшна хвороба – рак - більше ніколи не повернулася в їх життя. А те жахіття, яке їм довелося пережити, стало тільки страшним сном.

Максимку Герасименко зробили пересадку кісткового мозку в Італії

Історія двохрічного Максимка Герасименка із с.Шарнопіль, на противагу попереднім публікаціям наших журналістів із циклу «Допоможемо онкохворим дітям разом», робить виклик керівництву нашої держави в тому сенсі, що народженій від українки дитині за кордоном була зроблена безкоштовна операція з пересадки кісткового мозку у той час, як на Україні щороку від браку коштів чи донора помирають онкохворі діти. Більше того, якщо в Італії на утримання онкохворої дитини батьки отримують 500 євро, то в Україні – у кращому випадку 500 грн.
А почалася ця історія з того, що жителька с.Шарнопіль Тетяна Герасименко, маючи Диплом про вищу освіту Уманської сільгоспакадемії, втратила в результаті скорочення штатів роботу касира філії Ощадбанку. Тож, коли трапилася нагода поїхати на заробітки до Італії, Тетяна без вагань погодилася. Працювала жінка на фабриці з переробки сільгосппродукції. Непогано заробляла. Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – теж українцем. І як годиться в подружніх пар, молоді вирішили народити дитину. Вагітність у жінки протікала без ускладнень. Народжувала в одній із клінік у м. Ночера Інферіоре. На світ з»явився син. Його батьки назвали Максимком.
До 2-х місяців дитина розвивалася так, як притаманно її віку. А потім, наче хто замовив: Максимко постійно плакав. Насторожувала його неприродна блідість. Батьки звернулися за допомогою до лікарів. Дитину обстежили, зробили аналіз крові. Як результат: підозра гострого захворювання крові. Максима Герасименка було негайно направлено на обстеження в науково – дослідницький університет Неаполя в департамент педіатрії. Після проведення всіх тестів обстеження у відділенні педіатричної онкології дитині встановили діагноз: гостра мієлоїдна лейкемія МО без молекулярних змін. Протягом шести місяців Максимко проходив лікування в цій же медичній установі, гематохімічний та інструментальний контроль. Проте хіміотерапія не дала бажаних результатів. Тетяні запропонували погодитися на пересадку кісткового мозку синові, оскільки він належав до високої групи ризику. Операція пройшла успішно, але гарантії на повне одужання дитини не давав ніхто. Рецидив міг статися через місяць, півроку, рік. Італійські лікарі казали, що тепер залишається надіятися тільки на Господа Бога.
Однак Тетяна була безмежно вдячна італійським лікарям за врятоване сину життя. Причому, операція з пересадки кісткового мозку проводилася хлопчику безкоштовно. Жінка тільки витрачала власні кошти на медикаменти. Дуже допомогли Тетяні її італійські друзі. На жаль, не витримав випробування Максимків батько. Вже після першого місяця лікування дитини він «зламався» і зневірився, сказавши, що однаково їх дитина не має жодних шансів на життя. Проте Тетяна не вірила страшним прогнозам рідного батька Максимка і вперто продовжувала боротьбу за його життя. На жаль, в подальшому батько не допомагав синові жодною копійкою.
Після операції син із матір»ю перебували під пильним наглядом лікарів в індивідуальній палаті. Півроку хлопчик потерпав від страшної алергії. Дитина вигодовувалася штучно, бо у 4,5 місяці від знесилення хлопчик навіть не міг ссати материнську грудь. Що тут казати, після перенесених хіміотерапій, пересадки кісткового мозку (і все це до першого року від народження) дитя потребувало тривалої реабілітації.
- Я не могла дивитися без сліз на страждання своєї дитини, - зізнається мати Максимка, 37-річна Тетяна Герасименко. - Після кожної хімії в сина на очах випадало волосся, відновлювалися нігті, шкіра. Це було страшно.
Після повернення на Україну періодично ми проходимо обстеження в Черкаському онкодиспансері. Гематологічний рецидив може статися в будь-яку мить, тому залишається лише сподіватися, що пересадка кісткового мозку дала таки позитивний результат.
Сьогодні Максимко живе повноцінним життям. Це – щаслива і усміхнена дитина. Виховує його мама та бабуся. У свої 2,8 років хлопчик гарно і розбірливо говорить. Ходить до дитячого садочка. Проте часто хворіє. Дається в знаки ослаблений імунітет.
Максимко каже, що коли підросте, обов»язково стане лікарем і буде лікувати діток та свою бабусю.

У шість років Каті Зеньковій видалили вражену пухлиною нирку

Першою зміни у здоров’ї дитини помітила медсестра дитячого садка, який відвідувала дівчинка
Випробування, які випали на долю 10-річної Каті Зенькової із Летичівки, не в силах пережити навіть дорослому. Сьогодні Катруся – життєрадісна, весела дівчинка, любить спілкуватися і мріє стати лікарем і буде лікувати людей. Мабуть тому, бо саме люди в білих халатах вкотре рятують їй життя.
— Катя народилася цілком здоровою дитиною, - розповідає мама дівчинки Любов Володимирівна. – До шести років проблем із здоров’ям доньки не було. Навіть коли виявили пухлину вона ні на що не скаржилася.
Першою зміни у здоров’ї дівчинки помітила медсестра дитячого садка „Золота рибка”, в який ходила Катя. При огляді дитини, вона помітила надто збільшений лівий бік тіла шестирічної дитини і повідомила про це матері.
— Вже наступного дня ми пішли на консультацію до лікаря, - пригадує мама дівчинки. – Оглянувши доньку, лікар-хірург Д.О.Волохатюк, висловив припущення, що це може бути пухлина. Ультразвукове обстеження та результати аналізів підтвердили припущення лікарів. У січні 2005 року нас направили на обстеження в обласний онкологічний центр в м. Черкаси. Після проведення біопсії, черкаські лікарі поставили остаточний діагноз – вроджена злоякісна пухлина Вільямса ІІІ ступеня. Щоб зменшити розмір пухлини, призначили три курси хіміотерапії.
10 Лютого нас з Катрусею перевели в обласну хірургічну лікарню і почали готувати до операції. Операція тривала 4 години. Здавалося, час зупинився і хвилини очікування триватимуть вічність.
Разом з 450- грамовою пухлиною довелося видалити і вражену нирку. Дякувати Богові, у той час лікування онкохворих дітей та подібні операції проводили безкоштовно. Щоб нормалізувати рівень гемоглобіну після хіміотерапії, доньці вводили препарат, 1 ампула якого на той час коштувала 1000 гривень. Не знаю, що б ми робили, якби ці ліки потрібно було купувати самотужки. Адже придбання лише декількох призначених препаратів „з’їло” всі сімейні заощадження. А дівчинці потрібне поло ще й якісне збалансоване харчування після виснажливих сеансів „хімії”.
Після операції дівчинку знову перевели в онкологічний центр. Щоб остаточно знищити пухлину та не дати з’явитися новій, Каті призначили один сеанс променевого опромінення та 8 курсів хіміотерапії.
Лише навесні Катя з мамою повернулися додому. Проте й зараз дівчинка перебуває під пильним наглядом лікарів, періодично їздить на консультації та обстеження в Черкаський онкологічний диспансер. На щастя, рецидивів не було. Дівчинка та її мама сподіваються, що пухлину знищили остаточно. Одна зла доля посилає дівчинці все нові та нові випробування.
— Два роки тому попросила Катрусю піти до магазину, який знаходиться неподалік від дому, - з сумом пригадує Люба Володимирівна. – Похід за хлібом ледь не скінчився трагедією. На вулиці на доньку напав і покусав сусідський собака. Окрім жахливих поранень дівчинка отримала ще й важку психічну травму, яка дається взнаки до цього часу. Від перенесеного стресу Катя стала періодично втрачати свідомість. Зараз перебуває на обліку в обласного дитячого невропатолога.
У березні минулого року біда знову постукала в наш дім, - каже пані Люба. – Якось граючись на вулиці, Катя втратила свідомість. Я внесла мою дівчинку до хати, здавалося, без жодних ознак життя. Доня була у важкому стані, нас машиною швидкої допомоги знову завезли в обласну лікарню. Після ретельного обстеження лікарі встановили причину такого стану дівчинки – енцефаліт. Я тоді була в такому розпачі. Голову не покидала думка: „Чому всі випробування випали на долю саме моєї Каті.” Було лише єдине бажання, щоб донечка одужала. Та лікарі лише розводили руками, мовляв, робимо все можливе. Мабуть Бог почув мої молитви, хвороба відступила. Та після перенесених хвороб та тривалого перебування в лікарні, Катруся дуже відстала в навчанні від своїх однокласників. Вона й нині часто хворіє, дається взнаки ослаблений імунітет. За рекомендаціями лікарів доньку перевели на індивідуальне навчання.
Катя навчається в Летичівській школі. Дівчинці дуже подобається займатися зі своєю вчителькою Ларисою Іванівною. А ще вона дуже любить тварин і дуже хоче, щоб всі на світі були здоровими.

3-річна Марія Калашник пережила ішемічний мікроінсульт

Сьогодні дівчинка, хвора на рак крові, понад усе мріє забути про лікарняні палати, болючі ін»єкції та хіміотерапію
Творчий колектив газети „Алекс” розпочинає серію публікацій про онкохворих дітей Монастирищини. В матеріалах наших журналістів ми намагатимемося розкрити всю грань неймовірно складних життєвих ситуацій, які випали на долю наших земляків. Кожен долає свою проблему по різному. Проте жоден з героїв наших публікацій не впадає у відчай, шукає шляхи подолання недуги рідних діток і молить Господа Бога, аби їх дитина повернулося до повноцінного життя і назавжди забула про лікарняні ліжка, білі халати та нестерпно болючі ін’єкції та хіміотерапії.
Горе постукало в родину Світлани Калашник та Володимира Висоцького зовсім не очікувано. Молоді батьки виховували на той час троє діток – 12-річну Юлю, 2-річну Марійку та 10-місячного Іванка. Турбота про дітей, робота, домашні клопоти, - здавалося б, життя плине своєю чергою. Тому діагноз лікарів стосовно 2-річної Марійки – гострий лімфобластний лейкоз - для молодих батьків прозвучав наче вирок, немов виклик долі.
- Наша Марієчка ніколи серйозно і не хворіла, - пригадує мати дівчинки Світлана Миколаївна. – Час від часу траплялися тільки ОРЗ. Була анемія. Лікувалися. Проте Маша ніколи ні на що не жалілася. Була активною, енергійною дівчинкою. Пригадую, 9 жовтня минулого року ми поїхали з чоловіком косити траву. Дітей залишили в бабусі. Приїжджаємо, а наша Машенька – лежить в ліжку. Зазвичай, її дуже важко вдень покласти спати. А тут дитина – бліда, як стіна. Каже: «У мене ніжки болять, не можу ходити». В той же день ми повезли Машу до районної лікарні. Здали всі необхідні аналізи. Місцеві лікарі відразу запідозрили лейкоз. Вже наступного дня – 10 жовтня – нас направили в обласний онкодиспансер. В Черкасах підтвердили діагноз – рак крові. Нас хотіли направити в Київ, однак Маша вже була нетранспортабельна. Тому вже в Черкасах розпочали інтенсивне лікування із застосуванням хіміотерапії. Тільки один Господь Бог знає, скільки довелось пережити нам з Машею, які жахіття ми тільки не бачили. Та й сама Маша в травні цього року пережила ішемічний мікроінсульт. Страшно ставало на душі, коли помирали з відділення діти. Сьогодні ще бігає дитинча, - завтра вже всі шепочуться, що померло… Не кожен витримає такі тортури, які терплять ці мужні не за їх віком діти. Маші призначили 11-ть так званих люмбельних пункцій. Це – дуже болюча процедура. Ми вже пережили 9. Залишилося 2. Одна така ін»єкція обходиться нам у 2400 грн. Я вже не говорю про решту препаратів, збалансоване харчування. Дуже виручили нас декретні гроші, які я отримувала на Іванка. Всі до копієчки йшли на лікування сестрички. Чоловік крутиться, як білка в колесі. Батьки допомагають. Коли ми з Машею їдемо на лікування до Черкас, Іванко дуже болісно сприймає розлуку з мамою.
Сьогодні Машенька – вдома. Щоправда, кожної неділі доводиться їздити в районну лікарню для здачі аналізів та консультації у лікарів. Щомісяця – в Черкаси для отримання ін»єкції. Наразі продовжується хіміолікування, але вже в домашніх умовах. У дівчинки – строга дієта. Тому цукерки та шоколадки від неї доводиться ховати. Маша вже звикла до цілого ряду обмежень у її житті, однак, як і всі діти, вона мріє ласувати досхочу морозивом та іншими солодощами. Сьогодні її життю може загрожувати навіть невинний нежить чи кашель. Минулого тижня у дівчинки піднялася висока температура. Батьки дуже перелякалися. Серед ночі відвезли її в рай лікарню. Адже імунітет у Маші дуже ослаблений і бодай маленьке зволікання може мати жахливі наслідки.
- Наша Машунька – дуже активна дитина, - каже мама, гладить доцю по голівці. – А коли почне говорити – не переслухаєш. Розвивається нормально, як для її віку. Полюбляє складати мозаїку, гратися в доньки – матері.
Поки ми спілкувалися з Світланою Миколаївною, дівчинка весь час намагалася привернути до себе увагу. Приносила, на моє прохання, свої улюблені іграшки. А коли я запитала, чи допомагає вона матусі по господарству, дівчинка відповіла, що сьогодні з мамою рвала виноград.
- Це – моя друга помічниця після Юлі, - наголошує мама. – Он, молодшого братика бавить. Дивиться за ним, аби якого збитку не зробив.
Родина чекає на поповнення. Через місяць у Світлани та Володимира має народитися четверта дитинка. Тому матеріальна ситуація в родині - непроста. Практично весь сімейний бюджет з»їдає лікування Маші.
- Дякувати Богу, є на світі добрі люди, - каже Світлана Калашник. – Допомагають, хто скільки може. Навіть під час лікування в Черкаському онкодиспансері нам приносили кошти зовсім незнайомі нам люди. Допомагала коштами і селищна рада, і районна політична організація партії «Наша Україна», і районна організація Товариства Червоного Хреста, чимало допомагали коштами і односельці. Хочеться всім щиро подякувати за посильну допомогу.
Сьогодні лікування Маші Калашник продовжується. Однак невідомо, чи подолає дівчинка цю страшну недугу. Результат стане відомий по закінченні курсу хіміотерапії. А поки що родині залишається лише терпляче чекати, дотримуючись усіх призначень лікарів, доки рак відступить.
Сьогодні ця усміхнена 3-річна дівчинка, що дивиться зі фотокартки, дуже хоче жити, бавитися зі своїми сестричкою та братиком, допомагати матусі та татусеві по господарству, однак для цього її маленький організм має перебороти жахливе захворювання – рак. А для цього потрібні чималі кошти. Самотужки, без сторонньої підтримки, родині дуже важко подолати хворобу. Тому ми звертаємося до всіх жителів району з проханням підтримати сім»ю, де виховується хвора на рак Маша Калашник, і перерахувати на рахунок філії Ощадбанку в смт Цибулів посильні кошти. МФО 247201, рахунок № 22090 на ім»я Калашник Світлани Миколаївни, на лікування доньки Марії Калашник.


E-mail: vz@vz.ck.ua

Головна | Монастирище | Бізнес | Фотогалерея | Реклама