26 травня виповнюється 60 років Михайлу Івановичу ГОНЧАРОВУ, голові Монастирищенської райдержадмі¬ністрації.На цій посаді він пропрацював біль¬ше року, проте в біль¬шості фахівців РДА, депутатів та працівників районної ради, керівників органів міс¬цевого самоврядування, підприємств різних форм власності є таке відчуття, що часу минуло набагато більше, оскільки вдалось за-провадити багато нового, чимало змінити на краще.

 На виборах 31 жовтня 2010 року монастирищани здійснили свій вибір — змінили обличчя влади, обрали новий депутатський корпус місцевих рад усіх рівнів. Район за підсумками комплексної оцінки соціально-економічного розвитку за 2010 рік зайняв третє місце в області. Минулий рік для району, як і для всієї області, став переломним — від падіння до поступового зростання: темп росту промислової продукції складає 142 %, суб’єктами господарювання освоєно понад 91 млн грн інвестицій в основний капітал, надходження до бюджетів всіх рівнів зросли на 28,1%.
З початку нинішнього року вдалось підтримати минулорічні темпи економічного росту.Торік запрацював Цибу-лівський цукровий завод, в складних умовах район зібрав добрі врожаї зернових культур,соняшнику, стабілізовано ситуацію у тваринництві, вдалося впорядкувати торгівлю промисловими і продовольчими товарами. За рахунок коштів з усіх джерел фінансування проведено реконструкцію водогонів протяжністю 16,68 км, в 2011 році розпочато роботи з газифікації села Попудні.
Звичайно, що це далеко не повний перелік справ, якими опікується голова райдержадміністрації. Головне в його стилі роботи — не лише вдумлива праця з документами, а зустрічі з людьми на місцях, вивчення пропозицій, думок громади. Такого принципу роботи М.І. Гончаров дотримується впродовж своєї діяльності на посаді голови райдержадміністрації. Вміння згуртувати керівників, громадськість району Михайло Іванович показав при прийомі Президента України В.Ф.Януковича у селі Шарнопіль. За короткий проміжок часу в цьому селі, навколишніх населених пунктах вдалось зробити дуже багато, щоб навести і підтримувати належний порядок. Президент України, працівники Адміністрації Президента відзначили відмінну організаторську роботу щодо підготовки та прийому офіційної державної делегації, організованої зустрічі Віктора Федоровича Януковича із родиною фермера Григорія Паламарчука.
В стилі роботи Михайла Івановича — конкретність, ціле-спрямованість, дотримання слів та взятих зобов’язань. Виїзди в села району, спілкування з людьми допомогли йому обрати вірний орієнтир в роботі. Голова райдержадміністрації неодноразово висловлювався, що більшість людей в районі — мудрі і працьовиті, завжди спільно можна знайти шляхи вирішення того чи іншого питання. Найголовніше завдання для нього, для всіх керівників будь- якого рангу — повернути довіру людей до влади. Найбільше, що цінує в роботі Михайло Іванович — єдність всіх владних структур.
Райдержадміністрація, депутати та працівники районної ради, голови місцевих громад, керівники підприємств, організацій всіх форм власності, громадськість району щиро вітають з ювілейним днем народження Михайла Івановича Гончарова, бажають йому довгих років життя, міцного здоров’я, добра та злагоди в родині, успіхів у всіх починаннях, здійснення всіх задумів та мрій.

Ігор СВИРИДІВСЬКИЙ.

ВШАНУВАЛИ ГЕНІАЛЬНОГО ПОЕТА

22 травня у с.Шевченкове Звенигородського району відбулись урочисті заходи з нагоди 150-річниці з дня перепоховання праху великого генія українського народу Т.Г.Шевченка.

На центральній площі села, біля пам’ят¬ника Кобзареві з державними прапорами, букетами квітів вишикувалися представники делегацій з Христинівського, Лисянського, Звенигородського та Монастирищенського районів, учні навчальних закладів. Заступник голова обл¬держадміністрації Є.М.Влізло, голова Звенигородської райдержадміністрації
О.Б.Лисюк, представники делегацій райо¬нів вшанували поета, поклали до монументу вінки та букети живих квітів.
Звертаючись до учасників урочистого мітингу, заступник голови облдержадміністрації Є.М.Влізло відзначив, що все вражає в потужній постаті і долі Тараса Григоровича: чверть століття кріпаччини, десять – заслання в Казахстанських зибучих пісках. Понад тринадцять із сорока семи прожитих літ – за межами України. І лише три з половиною роки життя вільною людиною в Україні. Та велич не в стражданнях, а в перемозі над ними. Шевченко належить до тих, хто переміг. „Караюсь, мучуся... але не каюсь!” Двадцять літ тому відбулося воскресіння української держави, здобуття нею незалежності, а отже здійснення святого Шевченкового заповіту. Тож на нас, нині сущих, лежить велика відповідальність – побудувати таку країну, про яку мріяв Кобзар. Як швидко ми це зробимо, залежить, звичайно, від кожного з нас. Але особлива місія тут лягає на владу. І ми чудово усвідомлюємо, що влада знаходиться під допитливим Шевченковим поглядом.
Водночас всі ми добре розуміємо, що побудувати економічно сильну державу під силу лише згуртованій громаді, яка перейнята необхідністю радикальних змін на краще, побудовою економічно заможної, духовно багатої країни. Лише тоді, коли звірятимемо свої дії із Шевченковими заповітами, маємо шанс виконати почесну роль будівничих нової України.
Адже любити Шевченка – це не тільки ставити йому пам’ятники і бюсти та прикрашати кабінети його портретами, а насамперед – втілювати його мрії про щасливу Україну. Наш народ пережив усе і все пам’ятає – радість перемог і пекучий біль поразок, тріумфи і приниження, подвиги і зраду, героїв і відступників. Тож пам’ятаймо, що нам і нашим нащадкам належить здійснити те, за що боролися наші кращі попередники, в ім’я чого палали їх серця, а найбільше полум’яне серце нашого геніального земляка Тараса Шевченка.
Делегацію нашого району очолював заступник голови райдержадміністрації Р.М.Терещук.
Монастирищани відвідали Національний комплекс музей-садибу Великого Кобзаря в Моринцях, ознайомились з його експонатами.

Ігор СВИРИДІВСЬКИЙ.
На знімках: під час урочистостей у Каневі та Шевченковому.

Новини з сіл

Коритня. Спасибі вам, ветерани!

Як повідомила редакцію газети педагог-організатор Коритнянського НВК Ю.М.Ковальчук, в селі напередодні Дня Перемоги волонтери закладу спільно із першим заступником голови РДА П.В.Краком, секретарем сільської ради Ю.О.Шпотою, працівницею Товариства Червоного Хреста В.М.Ревенко відвідали домівки ветеранів. Кожному вони вручили грошову допомогу, продуктові набори (фермер М.О.Орендарчук), учні школи підготували святкові вітання та листівки. ФОТО

Бачкурине. З нагоди свята матері

Напрочуд затишним видалось свято матері, яке зібрало мало не все село. До них, матерів старшого віку і зовсім молодих, бабусь і тих, хто ще пізнає щастя народження дітей з щирими словами вітання звертались сільський голова Т.С.Ганжала, голова районної ради І.І.Нестеренко. Для всіх було підготовлено чудову концертну програму, звучали тематичні пісні у виконанні аматорів сцени Бачкуриного, ра-йонного будинків культури, етно-графічного ансамблю “Вишуканка”.

Аврамівка. Гостинці були достойними

Про те, щоб усіх 11 учасників бойових дій, ветеранів Великої Вітчизняної війни привітати і вручити їм достойні гостинці у виконкомі Аврамівської сільської ради подбали спільно із ВАТ “Монфарм” ( Б.Б.Домащук), ТОВ “Агровіт” (А.А.Воронін). Заводчани скомпонували гарні лікарські набори, продуктами допомогли О.А.Навроцький, керівник ПП “Тандем”, ТОВ “Агровіт”, коштами — сільська рада.

Жовтневе. Кращим стане “Золотий ключик”

Таку гарну назву має дитячий садочок села Жовтневого. Однак не все ще зроблено, щоб діткам у різні пори року (садочок працює цілорічно, відвідують 14 малюків) було затишно і зручно. Отож, сільська рада спільно із фермерами, підприємцями найближчим часом планують підвести проточну воду, прокласти каналізацію. Добірку підготувала Ольга ЛАВРИК.

Сміття з подвір’я — в лісосмугу. На “джипі”

Чорний “джип” польовою дорогою попід лісосмугою їхав повільно – водій пильно стежив, чи не насипано де битого скла, якихось ще сюрпризів. Їхав із вантажем – віз невеличкий причіп, який здавався іграшковим поруч із таким потужним автомо-білем. Підібрав зручне місце, з авто вискочили два молоді чоловіки у старенькому одязі і потертої зовнішності, у спортивних шапках на головах, швиденько викинули із причепа великі сині мішки із сміттям, купу хмизу і поїхали геть.

Звична картинка – “хазяїн” у вільний від бізнесових справ час зайнявся улюбленим садом, обрізав сухі гілки, наймити навантажили все зібране у подвір’ї сміття і по команді вивантажили у лісосмузі. Правда, довелось потрудитись, щоб знайти місце, де ж скинути мішки – бідні дерева уже стоять по пояс у таких же пластикових мішках, горах побутового сміття, та ще й пробують рости, зеленіти, дарувати красу своїх крон і кисень у повітря.
Хтось із вас бажає дізнатись адресу цієї картинки? Це біля колишнього звалища сміття на Аврамівці. Звалище, нині перерите шукачами металу до невпізнанності, закрите, а поруч – лісосмуга-страждальниця, куди везуть гори сміття. Причому саме везуть, а не несуть. Багато хто із вас, шановні читачі, назве десятки місць, куди людина із візочком чи пакетом не піде, щоб викинути сміття, а куди справді вивозять мішками і причепами. Причому люди не бідні, на “джипах”.
Запитаєте, то до чого ж оце все, давно відоме і не зовсім приємне для думок і розмов? Так, не на нову тему наша розмова. І все про культуру, гармонію, вміння жити Людиною серед дарованої Богом природи, знаючи, що хтось до нас садив деревця, думав про майбутнє, що і після нас прийдуть люди, котрим також потрібні чисте повітря, не отруєне довкілля, збережені птахи і їх неповторний щебіт.
Якщо відверто, то мені було жаль того молодого, лисніючого від жиру і обтяженого черевцем далеко небідного чоловіка, котрий вивіз на своєму “джипі” сміття. Ну, зробив ти чистоту на свому подвір’ї, будуть твої дітки гратись на підстриженому зеленому газоні, а не тягати мішки із травою для кролів, як деякі інші, хто не має такого матеріального достатку. То й що? Багатшим станеш душею, зумієш порятуватись, якщо “рвоне” так, що накриє хвилею всіх і вся?
Прислухаюсь до думок молодих людей, котрі налаштовані більш рішуче і по-діловому, котрі пропонують не чекати та не закликати до совісті, а карати за негідну людини поведінку серйозними штрафами. Можливо, їх пропозиції справді стануть дієвими. І чому б не спробувати тих, хто продає пиво віддавати частку прибутку на облаштування туалетів? Де у нашому місті є нормальні місця, куди людина пішла б зі своїми природніми потребами? Біда, про яку говорено-переговорено. Благо, що багато дерев росте та будинки багатостраждальні витримують оті всі біди, що несуть їх люди. У прямому значенні цього слова.
...Давайте знову повернемось до “героя” нашої розповіді. Я не вірю в те, що він прочитає цю замітку, впізнає себе і задумається над тим, що так робити – принизливо. Він один з тих, хто першим кричить і переконує всіх: він – за чистоту довкілля. Але й першим відмовляється здавати кошти на те, щоб машина-смітєвоз, що її можуть надати комунальники, зокрема ДП ”Житлокомунгосп” вивозила ці відходи на звалище. Такі не звикли платити. Спиті молоді наймити і далі будуть викидати бруд у лісостуги, мити машину біля джерел, ставків, де купаються діти. Вони – “господарі”. Чи надовго?

Ольга ЛАВРИК.


E-mail: vz@vz.ck.ua

Головна | Монастирище | Бізнес | Фотогалерея | Реклама